[ka6a]

Я дуже прив'язалася до Ріретти, але вона мене трохи дратує, коли стає надто зарозумілою, хизуючись тим, що каже. Напередодні біля Академії Ріретта з тямковитим і трохи розгубленим виглядом, нахилившись, порадила:



"Тобі не можна залишатися з Анрі, ти його більше не кохаєш, це злочин". Вона не втрачала нагоди покпити з нього, - гадаю, це не дуже люб'язно, - він завжди поводився з нею бездоганно; я його більше не кохаю, - може, й так, одначе не Ріретті говорити про такі речі; з нею все видавалося простим і легким: кохання є або його нема, але я не з простих. По-перше, в мене свої звички, а по-друге, я його кохаю, це мій чоловік. Мені закортіло її вдарити, мені завжди хотілося зробити їй боляче, бо вона товпига. "Це злочин".

Вона підняла руку, і я побачила її пахву, Ріретта дужче мені подобалася з оголеними руками. Пахва. Вона трохи відкрилася, нагадуючи рот, і Люлю запримітила блідо-рожеву зморшкувату плоть під скуйовдженою шерстю, схожою на чуприну; П'єр її називав пухкенькою Мінервою, чого вона найбільше не любила. Люлю всміхнулася, пригадавши свого меншого брата Робера, що одного разу, коли вона була в сорочці, спитав: "Чому в тебе волосся під руками?", а вона відповіла: "Це хвороба". Люлю полюбляла перевдягатися перед своїм меншим братом, бо в нього завжди з'являлися химерні міркування; цікаво, де вони в нього бралися? І він доторкався до всіх речей Люлю, старанно складав сукні, у нього були вельми меткі руки, згодом із нього вийде великий жіночий кравець. Чудова професія, я в нього буду розкрійницею. Смішно, коли дитина мріє стати жіночим кравцем; якби я вродилася хлопчиськом, мені здається, я б воліла стати дослідником або актором, тільки не жіночим кравцем; але він завжди був мрійником, говорив рідко, прямував до своєї мети; я хотіла бути доброю сестрою, ладною йти прошаком у фешенебельні будинки. Я відчуваю, як мої повіки дедалі важчають і важчають, ніби плоть, здавалося, ще мить - і провалюся в сон. Моє гарне бліде обличчя під чепчиком набрало б вишука-ного вигляду. Перед моїм зором відкрилися б сотні темних передпокоїв. Але служниця майже відразу б увімкнула світло; тоді б я помітила родинні портрети, бронзові статуетки на консолях. І вішалки. Входить пані з записником і п'ятифранковою купюрою: "Це моя сестра".

(с) Жан Поль Сартр "інтимне"